Від смакування медведівських загроз влаштувати Україні «судний день» росЗМІ дійшли банальної констатації, що «у Криму все в диму». Від погроз і слід простиг, і ось уже «Аргументи та факти» ставлять кремлівським «експертам» несміливе запитання: «Чи може ВСУ вести вогонь півостровом? І чи буде?»... «Крим – інша справа...» «Багато розмов про те, що влада США забороняє ЗСУ обстрілювати зі своєї зброї території південно-західної Росії, але дозволяє застосовувати її проти Криму. Дивно: адже й ті й інші регіони РФ вважає своєю територією», - обережно розмірковують прокремлівські «Аргументи та факти» і просять «прокоментувати ситуацію» такого собі чергового кремлівського «військового оглядача» Віктора Литовкіна. Той і заспокоює, і лякає: «Навряд чи існують документи Держдепартаменту з підписом та печаткою, які дозволяють ЗСУ стріляти по Криму та забороняють використовувати зброю виробництва США по Курській та Воронезькій областях. Швидше за все, йдеться про якісь усні домовленості та «побажання» з боку Білого дому, які на Банківській вулиці у Києві схильні виконувати. Але одна справа – коли Офіс президента Зеленського бере під козирок і обіцяє «поводитися добре». Не факт, що цими «побажаннями» слідуватимуть націоналістичні підрозділи, у яких на озброєнні теж є далекобійні артсистеми, у тому числі виробництва США». «Чому американці рекомендують ЗСУ не застосовувати зброю проти материкової частини Росії, зрозуміло. У них із Росією і так відносини на точці замерзання, не вистачало ще, щоби на Білгород чи Курськ падали американські ракети! Крим з їхньої точки зору – інша справа. Вони не визнають його приналежність Росії і, як і раніше, вважають українським. Проблема в тому, що Росія із цього приводу дотримується діаметрально протилежної позиції. Тож у разі застосування по території півострова американських артилерійських систем погіршення взаємних відносин неминуче, але до Вашингтона це не доходить», - застерігає «експерт» Литовкін. Але вочевидь не маючи розумних аргументів, підсумовує також брехливо: «Інша сторона питання: Київ теж продовжує вважати Крим своєю територією, але регулярно влаштовує там терористичні акти з використанням безпілотників. Втім, Україна вважала своїм Донбасом і обстрілювала його протягом 8 років. Те саме і з Кримом. Київський режим мститься тим своїм територіям, які не визнають режиму і налаштовані на інтеграцію з Росією або вже провели її». «Я\МЫлся с ковшиком» Кремлівська газета «Взгляд», звісно, не напише, що до російської окупації у 2014 році Донецьк процвітав. У газети інше завдання – показати, як сьогодні люди в Донецьку «живуть не лише під безперервними ракетними атаками, а й – останні півроку – в умовах жорсткої нестачі води». Ну а як же – це ж російський героїзм! І пише «Взгляд» про сьогоднішній Донецьк так легко, наче пишається: «Чоловіків у місті, окрім пенсіонерів та зовсім юних, майже немає: мобілізація. Столиця Донбасу напівпорожня. Але тих, хто залишився в Донецьку, – сотні тисяч. Тих, хто мешкає під постійними обстрілами. Тих, хто під вогнем ходить по воду. Якої у звичному для нас режимі – відкрив кран, пішла гаряча чи холодна – у місті, гадайте, немає». «Норма – 230 тисяч кубометрів води за добу, які треба закачувати до міської системи, – каже Олексій Кулемзін, голова адміністрації Донецька. – Враховуючи жорстку економію та обмежені ресурси, закачується 50 тисяч. Тобто до Донецька вже майже півроку приходить трохи більше п'ятої частини необхідної місту води. Тому що канал Сіверський Донець – Донбас, який живить весь Донецьк та міста навколо нього, перерізаний із лютого. – «Укропами», ким же ще, – каже Кулемзін. Уточнення навряд чи необхідне, але про всяк випадок. – Насоси на їхній території, на жаль. Через обстріл виходить з ладу обладнання у Донецьку. При спробах його запустити – ненаповнення резервуару, з якого треба видавити воду в труби, гідроудари в комунікаціях... Тому в трубах по донецьким квартирам – навіть не одна п'ята від колишньої води. Багато, набагато менше. Найчастіше – нічого», - пише «Взгляд», звичайно, навіть не допускаючи думки (Боже борони!), що почався цей бардак саме з російської окупації. І ділиться нинішніми донецькими «досягненнями»: «Наш транспорт – нехай невеликий, нехай мізерний – не тут, а там. Мобілізований майже весь, – каже Кулемзін. - Все для фронту, все для перемоги; об'єктивний момент. З упевненістю кажемо, що місту не вистачає цистерн. Усі працюють у три зміни, але не вистачає». «Половина магазинів у Донецьку на замках та за глухими жалюзі: господарі поїхали від обстрілів. Відкриті, втім, також на режимі. І не лише магазини. "У зв'язку з оперативною обстановкою", повідомляє оголошення на двері донецького головпоштамту - загалом, "...до 15.00". «Магазин амуніції на проспекті Ілліча – центр міста, біля прилавків можна зустріти всіх, від ополченців до чеченців – працює до п'ятої вечора, але якщо по Донецьку не накидають. Тоді господиня може закрити торгівлю і о четвертій, щоб не накрило ні її, ні покупців. Знову ж таки, мінус виручка – як і в будь-якій іншій, куди більш мирній точці, яка працює від обстрілу до обстрілу». «...Вільних грошей у людей у Донецьку – трохи більше, ніж води у трубах. І питна вода всім, задарма, по п'ять літрів на день – тут зовсім не зайва. Щоправда, додому розвозять лише дуже літнім та за списками соцслужб. Решті ж треба за водою сходити». «...У Донецьку складено графік подачі води в труби. По-народному – водні дні. Точніше, кілька годин увечері. Графіки різні – залежно від перепадів висот усередині міста: доба через дві, три, п'ятеро. Є, однак, і загальне: за всього бажання справедливості з розряду «скажи, коли» – графік у будь-який момент може змінитися. Тому що прилетіло до підкачки і розбило насос. Або тому що насос є, але він старий і слабкий – настільки, що вище за перші два поверхи воду в інші квартири багатоповерхівки вже не вибиває». «У магазині «Донецький сувенір» – власне сувеніри. Коване вугілля. Ковані троянди; і те, й інше – рівноправні символи Донецька. Композиція: коване вугілля з трояндами та гільзами – вже звичайними, різнокаліберними. Футболки з символікою спецоперації – «Завдання буде виконано», наприклад. З портретами героїв ДНР – Гіві, Моторола, першого глави республіки Олександра Захарченка... Раптом – серед строгості та пам'яті – знайомий логотип «Я\МЫ». «Я мылся с ковшиком» – пояснює напис на черговій футболці. – Вашого розміру немає, – засмучує продавщиця. – Розходиться добре, бо життєва. Де живете - а, тут у готелі? У вас вода цілодобова, тож вам і не належить». «...Злива, перша за кілька тижнів у Донецьку – це несподіваний «водний день». На балконах та підвіконнях з'являються відра та тазики. А з вікон дев'ятиповерхівки висовуються палиці з невеликими цеберками з-під солінь чи майонезу. Укріплені на вікнах півторалітрові пляшки, розрізані вздовж і поставлені під кутом – щоб більше ловило та надійніше стікало. Якщо у вас приватний будинок, і у дворі у нього є альтанка, а на ній – поліетиленовий тент, можна проткнути його трубочкою зсередини і підставити відро. А якщо з дощем пощастить, то потім і друге». "Просто вода" - пропонує вивіска на кіоску. Кіоск – на бульварі Пушкіна, центр Донецька та основний його променад, у тому числі ресторанний... «Просто вода» коштує 80 рублів за півлітра – всього на десятку менше, ніж відмінне розливне пиво тут же. Наживатися ніхто не збирається, та й просто беруть воду рідко: у місто на спеку тут намагаються виходити зі своєю водою. Але і позицію в меню, і високу ціну зберігають. І коли все закінчиться – збираються лишити. Щоб і надалі пам'ятали, що й чого коштувало у Донецьку мирним літом 22-го року». Газета «Взгляд», не хвилюйся! Принади російської окупації донеччани запам'ятають дуже надовго! «Дату поки що не скажу...» «ТАСС» – одне з провідних прокремлівських інформагентств – опублікувало інтерв'ю з одним із політичних пройдисвітів, так званим «главою МЗС ЛНР» Владиславом Дейнего, який пафосно, але сміхотворно проголошує, що його «республіка» «не скочуватиметься в диктатуру». Читати вигадки Дейнего без сміху абсолютно неможливо. Ну просто сценарій для вечора політичного гумору. Ось Дейнего розповідає про «співпрацю ЛНР з іншими країнами»: «Насамперед, це країни, які визнали Луганську Народну Республіку. Це якраз основа списку, з ким у нас розвивається співпраця. Безумовно, Російська Федерація насамперед. З Південною Осетією ми маємо співпрацю ще з 2014 року, з моменту визнання. Трохи згодом склалася практична співпраця з Республікою Абхазія. Абхазія визнала нас і ми вийшли на офіційний рівень взаємодії. Безумовно, із Північною Кореєю працюємо. Про практичну сторону поки що говорити зарано... Білорусь готує зараз пропозиції щодо конкретних кроків щодо взаємодії на рівні громадянського суспільства насамперед»... Жарт про «громадянське суспільство» у Білорусі у Дейнего добре вийшов... А ось перли Дейнего про відкриття «нових посольств ЛНР»: «У нас є посол ЛНР у Росії. Посольство республіки зараз на стадії відкриття. Тобто ухвалу про заснування посольства прийнято урядом. Звичайно, потрібен час для його виконання. Вже йде підготовка до відкриття, дату поки що не назву. Чисто бюрократичні завдання, які необхідно реалізувати, потребують часу, який завжди прогнозується. Щодо представництв в інших містах, то спочатку треба відкрити посольство, потім розмірковувати про розширення. Потрібно йти поступово. Плани, безперечно, є, але говорити про них, напевно, зарано». Дейнего божиться, що «абсолютно всі території охоплені увагою РФ». Щоправда, питанням, «наскільки швидко вдасться адаптувати законодавство ЛНР під російські стандарти», відповідає каламутно: «Важко сказати. У нас перехід іде вже досить довго, приблизно з 2015 року ми почали розробляти такі законопроекти... Поступово він прискорюється, але це дуже об'ємна робота». На питання про запланований Кремлем «референдум про входження ЛНР до РФ», Дейнего відповідає якось невизначено: «Під час проведення референдуму, безумовно, особливу увагу буде приділено тому, щоб міжнародна громадськість могла б переконатися, направити сюди спостерігачів і через них відстежити демократичність цього процесу, правомочність всього, що відбувається». Хто-хто, а Дейнего чудово розуміє, що «демократичність» та «правомочність» поряд із їхнім «референдумом» і близько не стоять. А тому і на прохання «ТАСС» назвати «перелік країн», які готові надіслати спостерігачів на «референдум», просто не знає, що відповісти: «Переліку країн немає як такого. Спостерігачі можуть бути від будь-яких країн, питання - чи готові ці країни направити сюди своїх офіційних спостерігачів, чи це будуть якісь демократичні інститути цих країн, громадські заклади, які направлять цих спостерігачів. Це вже залежить від самих країн». «Я не бачу жодної небезпеки в тому, щоб навіть найзапекліші противники Луганської Народної Республіки приїхали і самі дивилися, мацали все своїми руками, образно кажучи. Наприклад, ті ж американці – вони всі різні. Тому вішати ярлик "Америка – це погано" не можна», - намагається «легалізувати» російський «референдум» Дейнего. Насмішив він і тим, що співробітники «МЗС ЛНР» навчаються в Дипакадемії МЗС РФ: «Починаючи від короткострокових курсів, закінчуючи магістратурою – різні варіанти. Магістратуру поки що ніхто не закінчив, але це справа часу». А ось на запитання, чи є в нього дані про «кількість іноземців, що воюють на Донбасі на боці Києва», відповів підозріло обережно: «До мене жодні іноземні держави з цим питанням не зверталися. Тому говорити про якусь конкретику, мабуть, неправильно». «У Путіна вселився дух Лімонова...» «Аргументы недели» поговорили з якимось «неординарним економістом і публіцистом» Андрієм Пісоцьким, який «не радить школярам купувати до осені атласи та контурні картки – скоро нові купувати». «Неординарний» Пісоцький згадує, як «у 2015 році ми на Першотравні збирали колону Невським проспектом, несли тоді великий транспарант «Новоросія – від Харкова до Одеси». «Одні радісно нам аплодували, інші крутили пальцем біля скроні. Ми були сміливішими за владу в вимогах, випереджали її. Лише у лютому 2022 року влада майже наздогнала нас... Я думав, що Кремль не наважиться братися всерйоз за Україну, і там буде поступлива потворна дерусифікація. Але Путін нас усіх здивував... Вийшло, що в Путіна вселився дух покійного Едуарда Лімонова. Тільки у зовнішній політиці, звісно ж», - розмірковує «публіцист». І виправдовує, чому Кремль не оголосив Україні війну: «Схоже, для кремлівського керівництва образливо вважати режим Зеленського справжнім ворогом, проти якого оголошується «війна народна». Тому, по суті, у СВО виконує завдання те, що можна назвати експедиційним корпусом. Частина збройних сил, але не вся». Пісоцький вірить, що "великій Росії бути". «У Херсоні, Мелітополі, Бердянську – російські триколори, російські паспорти, російські урядовці. Кинути ці землі суто технічно вже неможливо – лише шляхом повної військової поразки Росії. А її не допустять. І це, схоже, лише початок. Я б не радив школярам купувати до 1 вересня атласи та контурні карти – все одно скоро доведеться купувати нові», - намагається переконати «публіцист». «Не можу сказати, що відчуваю від того, що відбувається, лише радісні почуття, адже дуже дорога ціна, але безумовно, я зі священним трепетом спостерігаю за залізною ходою Історії», - пафосно підсумовує «неординарний». Огляд підготував Михайло Карпенко, «ОстроВ»
